Политика

В настоящем номере нашей газеты публикуем материалы, направленные депутатом Верховной Рады III, IV, V, VI созывов, доктором социологических наук, профессором В. Зубовым  Генеральному прокурору Украины В. Шокину.

Валентин Зубов: «За Крым должны ответить…»

Анализируя тернистый путь Украины за последние двадцать четыре года независимости, можно с уверенностью сделать главный вывод: в Украине можно делать все что угодно и ни за что не нести никакой ответственности.

Возможно нагло и цинично присваивать себе то, что было создано невероятными усилиями и тяжелейшим трудом нескольких поколений. Можно десятилетиями грабить природные ресурсы страны, беспощадно эксплуатировать труд обездоленных людей, и никто не назовет тебя бандитом, а определят социально значимо – олигархом.

Более того, официальная власть, провернув аферу с долларом, может вмиг сделать олигархов в три раза богаче, а миллионы украинцев – в три раза беднее.

Возможно безнаказанно грабить свой народ под лозунгами необходимости проведения «непопулярных, но так необходимых реформ», обложив пятнадцатипроцентным налогом пенсии людей, отдавших стране свой труд и свои лучшие годы.

Можно безнаказанно вводить настоящее коммунальное рабство для миллионов украинцев с неподъемными ценами на коммунальные услуги…

И, наконец, можно без единого выстрела сдать Крым агрессору, успокаивая себя уверенностью в том, что «Крым – это Украина».

И за все эти преступления никто не несет никакой ответственности!!! Воистину, в Украине установлена диктатура тотальной безответственности. А вместе с тем, понятие прогресса и безответственности несовместимы.

И именно поэтому появился этот документ.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ЗУБОВ ВАЛЕНТИН СЕРГІЙОВИЧ

Народний депутат України

III, IV, V, VI скликань

доктор соціологічних наук, професор

01009, Київ-9, вул. Садова, 3-А, кім.1203

моб.тел. 8-067-247-70-99

№____________________                                         “__” ________ 2015 р.

Генеральному прокурору України

ШОКІНУ В. М.

З А Я В А

про кримінальне правопорушення

за ч. 3 ст. 110 «Посягання на територіальну цілісність України»

та ч. 1 ст. 111 «Державна зрада» КК України

Я, громадянин України, Зубов Валентин Сергійович, 1946 року народження, народний депутат України III, IV, V та VI скликань, доктор соціологічних наук, професор, лідер політичної партії «Народно-трудовий союз України», вимагаю притягнення до кримінальної відповідальності громадянина України Турчинова О. В. за ч. 3 ст. 110 «Посягання на територіальну цілісність України» та ч. 1 ст. 111 «Державна зрада» КК України з наступних причин.

Сучасна соціально-політична ситуація в Україні переконливо свідчить про те, що внаслідок діяльності діючого уряду Україна знаходиться напередодні національної катастрофи. Військові дії на сході держави, непрофесійність влади, різке зниження життєвого рівня мільйонів українців, велика кількість вільної зброї на руках у багатьох людей незворотньо призведуть до широкомасштабного соціального вибуху з непередбачуваними наслідками не тільки для України, але й для всього світу.

Початок різкому ускладненню соціально-економічної ситуації в державі поклала російська агресія в Криму. Якби своєчасні рішучі та послідовні дії вищого керівництва держави по організації ефективного спротиву російській агресії в Криму були вжиті, ситуація на Кримському півострові та і в державі в цілому була б зовсім іншою. Якби в той час влада вжила всі необхідні заходи оборони держави від російської агресії, Крим сьогодні залишався б українським, а військове вторгнення на сході України було б неможливим.

Як свідчать факти, протягом тривалого часу, з грудня 2013 року по березень 2014 року, антиукраїнські сили на півострові проводили масовану підготовку до відокремлення Криму від України. Українське керівництво і перш за все особисто О. Турчинов, який у той час був Головою Верховної Ради України і одночасно виконував обов’язки Президента України, а також був Верховним Головнокомандувачем Збройних сил України, отримували вичерпну інформацію від спецслужб про підготовку антиукраїнських акцій у Криму, створення добровольчих дружин самооборони тощо.

Але, незважаючи на це, жодних рішучих дій по наведенню громадського порядку на півострові, жорстких дій по припиненню сепаратистських рухів у Криму з боку вищого керівництва держави здійснено не було. Навіть після захоплення декількома групами озброєних людей приміщень Верховної Ради Криму та Ради Міністрів АР Крим у Сімферополі 26-27 лютого 2014 року та підняття над цими українськими урядовими установами Криму російських прапорів, виконуючий обов’язки Президента України та Голова Верховної Ради України О. В. Турчинов не вжив жодних заходів по припиненню проросійських рухів на півострові.

27 лютого 2014 року рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим лідера партії «Русское единство» Сергія Аксьонова було призначено на пост голови Уряду автономії. Це рішення у відповідності з Конституцією України та Конституцією АРК повинно було погоджено з Президентом України. Але цього демонстративно зроблено не було. З боку виконуючого обов’язки Президента України та Голови Верховної Ради України
О. Турчинова знову не вжито жодних дієвих заходів по припиненню антиконституційних дій керівництва автономії, тоді як у відповідності до ст. 106 Конституції України саме Президент України забезпечує державну незалежність та національну безпеку України.

1 березня 2014 року Сергій Аксьонов підпорядкував усі силові структури республіки собі і звернувся до російського президента Володимира Путіна із проханням про надання допомоги у забезпеченні миру та спокою на території АРК.

На цей час Автономна Республіка Крим була ще невід’ємною частиною України, що дозволяло вищому керівництву держави вживати всіх дозволених Конституцією України рішучих дій, спрямованих на захист територіальної цілісності України, навіть арешт та притягнення до кримінальної відповідальності будь-яких посадових осіб, дії яких несли загрозу безпеці держави. Саме цього вимагали керівники спецслужб від керівників держави. Проте жодних рішучих дій з боку виконуючого обов’язки Президента України та Голови Верховної Ради України О.  Турчинова вжито не було.

Як наслідок, на початку березня 2014 року російськими військовослужбовцями та кримськими загонами самооборони були блоковані всі військові об’єкти українських Збройних сил. В умовах відсутності чітких наказів із Києва військовослужбовці України не чинили збройного опору російським військам, що дозволило останнім захопити без жодного пострілу українські військові бази і гарнізони на півострові.

11 березня 2014 року Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Севастопольська міська Рада прийняли декларацію про незалежність АРК та міста Севастополя.

Наступним кроком антиукраїнських сил на півострові  стало проведення псевдореферендума про незалежність АРК. За результатами цього псевдореферендума, по оприлюдненим даним, на території АР Крим 96,77% проголосувавших підтримали приєднання Криму до Росії.

17 березня 2014 року, за результатами так званого референдуму, Верховна Рада Автономної Республіки Крим оголосила Крим незалежною суверенною державою – Республікою Крим з особливим статусом міста Севастополя та звернулась до Російської Федерації з пропозицією прийняти Республіку Крим до складу Російської Федерації в якості нового суб’єкта Російської Федерації зі статусом республіки.

У цей же день Президент Росії В. Путін підписав Указ про визнання незалежності Республіки Крим та санкціонував проект Договору про прийняття до складу Російської Федерації Республіки Крим. 18 березня 2014 року цей Договір було підписано. 20 березня 2014 року Договір було ратифіковано Державною Думою, а 21 березня – Радою Федерації. 21 березня 2015 року В. Путін підписав закон про ратифікацію Договору про прийняття до складу Російської Федерації Республіки Крим та федеральний конституційний закон про приєднання Криму до Росії.

Хронологія подій відторгнення Криму від України та приєднання його до Росії більш ніж переконливо свідчить про те, що у вищого керівництва України і перш за все у виконуючого обов’язки Президента України та Голови Верховної Ради України О. Турчинова було вдосталь часу для проведення необхідних заходів по рішучій протидії як проросійським сепаратистським рухам на півострові, так і відверто агресивним діям російських військовослужбовців у Криму.

Стаття 11 Кримінального кодексу України наголошує на тому, що злочином є суспільно-небезпечне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Саме тому я звинувачую О. Турчинова у злочинній бездіяльності по забезпеченню територіальної цілісності України, яка мала особливо тяжкі наслідки – втрату Кримського півострова та стимуляцію російської агресії в Донецькій та Луганській областях.

Я звинувачую О. Турчинова в тому, що він, як виконуючий обов’язки Президента України та Верховний Головнокомандувач  Збройними силами України, в період кримської кризи в лютому-березні 2014 року:

- не запровадив негайно надзвичайний стан  на півострові у відповідності до п. 21 ст. 106 Конституції України;

- не віддав наказ про приведення в повну бойову готовність усіх підрозділів Збройних сил України на півострові та не надав дозвіл на застосування зброї;

- не віддав наказ про направлення з центру країни в Крим внутрішніх військ для забезпечення громадського порядку та охорони державних установ;

- не віддав наказу про блокування Керченської паромної переправи, через яку бойові підрозділи та бронетанкова техніка Російської Федерації безперешкодно доставлялися на територію України;

- не віддав наказу про проведення спецпідрозділами СБУ операції по розблокуванню та звільненню приміщень Верховної Ради Криму та інших урядових установ;

- не прийняв рішення про негайний арешт головних керівників сепаратистських рухів на півострові і перш за все Аксьонова та Константинова;

- не вжив усіх необхідних заходів по рішучій протидії створенню антиукраїнських сил самооборони на півострові;

- ігнорував вимоги керівників Міноборони та спецслужб України провести дієву військову операцію по забезпеченню цілісності та недоторканості Кримського півострова як території суверенної Української держави.

Злочинна бездіяльність О. Турчинова полягає в тому, що в період кримської кризи він, сконцентрувавши в своїх руках найвищі в державі владні повноваження і маючи всі необхідні можливості для організації ефективної протидії російській агресії в Криму, не забезпечив проведення необхідних заходів по ефективному спротиву агресивним діям Російської Федерації в Криму.

Якби Російська Федерація зустріла в Криму рішучу та безкомпромісну протидію з боку України, вона ніколи б не зважилась на грубе порушення норм міжнародного права. Брутальні, цинічні та зухвалі дії сепаратистів, абсолютно аморфна, незрозуміла і відверто зрадницька позиція офіційного Києва стимулювали агресивні дії Росії на півострові.

Саме тому повну відповідальність за втрату Україною Криму несе діючий сьогодні Секретар Ради національної безпеки і оборони, на той час виконуючий обов’язки Президента України О. Турчинов.

Про це відверто заявив 21 березня 2014 року в інтерв’ю «Известиям в Украине» екс-глава аеромобільних військ України полковник запасу Іван Якубець: «Мы предложили активные бескровные действия в Крыму: разделить полуостров пополам, не дать провести референдум, поддержать крымских татар и украинцев, заявить о своих правах на Крым. На это Турчинов ответил, что это несвоевременно!» (Додаток № 1)

Про це ж саме йдеться у відкритому листі групи генералів армії та СБУ на ім’я Президента України: «Мы потеряли Крым вовсе не из-за «мощи» и «таланта» спецслужб Путина или желания жителей полуострова перейти к России, а из-за бездействия украинской власти, возглавившей страну после победы Майдана. В феврале-марте 2014 года официальный Киев не захотел предпринять реальные меры по защите полуострова от «зеленых человечков».

Мы со всей ответственностью утверждаем: на тот момент в Крыму была достаточная концентрация украинских сил (и человеческих, и военно-технических), чтобы противостоять агрессии. Но прямого приказа из Киева защитить территории так и не поступило, хотя информация о проникновении на полуостров вражеских подразделений была известна за три-четыре недели до фактической аннексии.

Вывод: Крым был потерян искусственно. Причина – слабость, отсутствие политической воли, нежелание и предательство официального Киева». (Додаток № 2)

Екс-голова Служби зовнішньої розвідки України, генерал армії Микола Маломуж в одному з інтерв’ю також підкреслив: «Когда Верховный Совет Крыма был захвачен боевиками, мы предлагали … силами спецподразделений СБУ провести операцию по освобождению здания крымского парламента. На этом бы все и закончилось, а лидеры «Русского блока» и «Русского единства», которые находились в разработке СБУ, были бы задержаны – 26 человек, между прочим. И никакой аннексии Крыма не было бы, как и войны на востоке Украины.

Но из центра никаких указаний не присылали: местные спецслужбы растерялись, в общем, была полная дезорганизация. Мне звонили из Крыма мэры городов, просили: «Предпринимайте что-нибудь! Если сюда придет Россия, мы уже ничего сделать не сможем». Но обращения к руководству страны – напрямую и через прессу – остались без ответа. Постепенно мы теряли контроль над ситуацией, пока в Крым не пришли российские войска и не был проведен так называемый референдум». (Додаток № 3)

За результатами журналістського розслідування київський журналіст Ігор Приходько зробив висновок: «Крым сдали не кто иные, как Верховный Главнокомандующий Александр Турчинов, начальник Генштаба ВС Украины Михаил Куцин … Пока Россия захватывала одну часть Крыма за другой, в столице были заняты иными вопросами, которые могли бы и подождать, пока страна теряла регион. Киев оставил Крым на произвол, а попросту предал свою армию. Крым можно было «спасти», и вышеназванное руководство ничего для этого не сделало». (Додаток № 4)

Екс-голова Генштабу, генерал Володимир Замана свідчить про те, що на засіданні РНБОУ, на якому обговорювалась ситуація на Кримському півострові, в цей складний час після захоплення приміщення Верховної Ради Криму та Ради Міністрів Криму він доповідав присутнім на засіданні РНБОУ про те, що: «У нас были полноценные подразделения, готовые в тот же день выполнить задачу. Это 12-15 батальйонно-тактических групп: ВДВ, 30-я и 72-я бригады, воздушные силы. Но Александр Турчинов подумал и сказал: «Нет, наши западные партнеры советуют не делать резких движений. Я ответил ему, что будет поздно. А он решил не вводить войска». (Додаток № 5)

Радник Президента Росії, в минулому Андрій Ілларіонов, ще 13 березня 2014 року в інтерв’ю «Сегодня.ua» відверто заявив, що Крим фактично сдан українською владою: «Они сами заявили об этом вчера ночью. Я убежден, что сейчас Крым можно было бы защитить только силой, а поскольку они сказали, что этого (вводить войска) делать не будут, то, по крайней мере, на ближайшую перспективу. Это (возврат Крыма) выглядит маловероятно». (Додаток № 6)

Таким чином, наведені матеріали переконливо свідчать про особисту, персональну відповідальність за втрату Криму виконуючого на той час обов’язки Президента України О. Турчинова.

Ст. 102 Конституції України підкреслює, що «Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина. А ст. 106 Конституції наголошує на тому, що саме Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави».

Злочинну бездіяльність О. Турчинова в період кримських подій ні в якому разі не можна пояснити відсутністю політичного досвіду, оскільки в останній час О. Турчинов займав в урядових структурах досить відповідальні посади: був керівником депутатської фракції «Батьківщина» в парламенті, Головою Служби безпеки України, першим віце-прем’єр-міністром України, Головою Верховної Ради України і, нарешті, виконуючим обов’язки Президента України у відповідальний для України час.

Зрадницька позиція О. Турчинова в період кримської кризи мала для держави надзвичайно тяжкі наслідки – втрату стратегічно важливого для України кримського регіону з усіма наслідками і стимулювала подальші агресивні дії Росії в  Луганській та Донецькій областях.

Сьогодні на совісті О. Турчинова не тільки знищені міста, села та селища, зруйновані десятки промислових підприємств на сході держави, а й страждання мільйонів наших співгромадян, змушених кинути свої домівки і їхати з рідних місць у якості біженців.

І головне, в зоні АТО сьогодні отримали важкі поранення і загинули тисячі українських патріотів.

Як громадянин України, внаслідок державної зради О. Турчинова я відчуваю постійне приниження від того, що є громадянином країни, яка нездатна захистити свої кордони, свою територію, своїх громадян, їх життя та майно.

Як лідер політичної партії «Народно-трудовий союз України» констатую, що наслідком злочинних дій О. Турчинова втрачено Кримську республіканську партійну організацію, а це 6000 членів партії «Народно-трудовий союз України», а також майно партії та її партійний офіс у центрі міста Симферополя.

Саме тому вважаю, що злочинні дії О. Турчинова підпадають під дію ч. 3 ст. 110 «Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України» та ч. 1 ст. 111 «Державна зрада» Кримінального кодексу України.

Кримінальна відповідальність за ці кримінальні правопорушення передбачає позбавлення волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна або без такої.

Виходячи з виключно тяжких наслідків злочину О. Турчинова, загальним результатом якого стала втрата близько 27 тисяч  кв. км території України, втрата стратегічно важливого для національної безпеки держави регіону, втрата фантастичних за розмірами фінансових ресурсів – десятків трильйонів гривень, вкладених Україною в розвиток економіки Кримського півострова з 1954 року по 2014 рік, а також фактичну провокацію Росії на бойові дії на сході України, внаслідок яких загинули тисячі українських патріотів, а також враховуючи, що цей особливо тяжкий злочин Турчинова підпадає під дію ч. 3 ст. 110 «Посягання на територіальну цілісність України» та ч. 1 ст. 111 «Державна зрада» Кримінального кодексу України,

П Р О Ш У:

- прийняти мою заяву про кримінальне правопорушення за ч. 3 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України;

- внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань;

- невідкладно розпочати досудове розслідування з підстави вчинення правопорушення, що має ознаки складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 110 та ч. 1 ст. 111 КК України;

- повідомити мене письмово у встановленому законом порядку і строки, про початок кримінального провадження та закінчення досудового розслідування.

Додатки:

1. Ксерокопія інтерв’ю екс-голови аеромобільних військ України полковника запасу І. Якубця.
2. Ксерокопія відкритого листа Президенту України групи генералів армії та СБУ («Бульвар Гордона», 07.2015, № 26).
3. Ксерокопія інтерв’ю екс-голови Служби зовнішньої розвідки України генерала армії М. Маломужа («Бульвар Гордона», 02.2015, № 8).
4. Ксерокопія журналістського розслідування Ігоря Приходька (25.03.2014).
5. Ксерокопія інтерв’ю екс-голови Генштабу генерала В. Замани.
6. Ксерокопія інтерв’ю екс-радника В. Путіна Андрія Ілларіонова від 13 березня 2014 р.
7. Інформація про державну та політичну діяльність О. Турчинова.

В. С. Зубов